Як харківський професор став першим в історії міністром культури Болгарії

Творець болгарського алфавіту, засновник літературного товариства, яке згодом стало академією наук, автор ґрунтовних праць з історії Болгарії , член усіх слов’янських академій наук – усе це про дивовижну людину, Маріна Стоянова (Степановича) Дринова.

Син ремісника, Марін Дринов народився в 1838 році в невеликому старовинному містечку Панагюріште – центрі й оплоті опору болгар турецьким загарбникам (Болгарія на той момент була під ярмом Османів). Маріну було 20, коли він, як багато болгарських інтелігентів того часу, прийняв рішення емігрувати, щоб здобути освіту. Він вчиться спочатку в Київській духовній семінарії, потім у 1861–1865 роках – на історико-філологічному факультеті Московського університету. У 1865–1871, влаштувавшись на роботу домашнім вчителем, отримує можливість подорожувати Європою. Він працює в бібліотеках і архівах Відня, Праги, Женеви, Рима та Неаполя, вивчаючи матеріали з історії південних слов’ян.

 

Марін Дринов від час подорожі до Європи. Фото: www.library.univer.kharkov.ua

Повернувшись до Росії, Марін Дринов у 1873 році захищає кандидатську, а  через три роки – докторську дисертацію, і йому пропонують посаду професора Харківського університету. Так Харків став його другою батьківщиною. Він викладав і планував вити своє сімейне гніздо. Його обраницею стала Маргарита Вільямс. Але тут відбулися події, що змінили життя Маріна Дринова.

На благо Болгарії

1877 рік. Почалася російсько-турецька війна, результатом якої стало звільнення Болгарії від турецького гніту. Молодій країні потрібно було будувати свою державну систему. І Марін Дринов вирішує виїхати на батьківщину. Буквально за кілька днів до цього він вінчається в Москві зі своєю обраницею.

У Болгарії Дринов занурився в напружену роботу у важких надзвичайних умовах: воєнні дії проходили поруч, і спокійної адміністративної діяльності не виходило. Гіркоту воєнних поразок турки виміщували на беззахисному мирному населенні, звільнені області заполонили натовпи біженців, розміщуванням яких займався і Дринов. У грудні його було призначено віце-губернатором Софійської області. До речі, саме Дринов запропонував зробити Софію столичним містом. У травні 1878 року він очолив відділ народної освіти і духовних справ при Раді російського імператорського комісара, тобто фактично став міністром культури. Щоправда, часто йому доводилося займатися проблемами, далекими від культури: приміром, він займається аналізом фінансового стану країни; будучи далеким від економіки, Марін Дринов розробляє рекомендації щодо покращення фінансової системи.

1 липня 1878 року Дринов почав виконувати свої прямі обов’язки міністра освіти і духовних справ. Картина, яку він застав, була така: початкові школи були в Болгарії і до звільнення. Але кількість середніх навчальних закладів була мізерно малою, з 600 – тільки 10 %. Було ще чотири спеціалізовані училища – і все. По суті, потрібно було розробити програму культурного відродження нації. Дринов почав з реорганізації освіти. Справа ледве йшла, але незабаром у великих містах з’явилися гімназії, було створено педагогічні курси для ознайомлення недосвідчених і малопідготованих учителів сільських училищ з методами початкового навчання, а в Софії – відкрито публічну бібліотеку та археологічний музей. Саме Дринов запровадив 32-літерний цивільний алфавіт, який використовували в Болгарії до 1892 року, а з невеликими корективами – до 1945-го. Восени 1878 року Марін Дринов бере участь у підготовці першої болгарської конституції. Але в серпні 1879 року Марін Дринов повертається до Харкова.

Продовжив кар’єру вченого

Здавалося б: Маріну Дринову всього 40 років, його кар’єра в Болгарії складається запаморочливо, чому ж він сам приймає рішення залишити блискучий пост і повернутися до скромного життя професора Харківського університету? Колеги і друзі Дринова дивувалися... Мабуть, краще за інших у причинах події розібрався його друг, відомий чеський історик Костянтин Їречек, який змінив Дринова на посаді міністра культури Болгарії. Він писав: «Про це Ваше повернення ходять різні чутки, але його мотивування інше, а саме, що причиною є Ваші співвітчизники (як знаєте, привілейовані улюбленці західноєвропейської журналістики) та весь хаотичний стан болгарського князівства, яке європейські газети змальовують постійно в чорних фарбах». Це була не єдина причина. Марін Дринов потребував зустрічі із сім’єю, відпочинку й дуже хотів знову опинитися в університетських аудиторіях. Разом з філологом Олександром Потебнею, етнографом і літературознавцем Миколою Сумцовим він створив при університеті Харківське історико-філологічне товариство, яке відіграло значну роль у розвитку науки та культури в Україні. Наукові заслуги Дринова було визнано в Росії та за кордоном: його було обрано членом багатьох зарубіжних наукових товариств, а в 1898 році – членом-кореспондентом Петербурзької АН.

Марін Дринов помер у Харкові 28 лютого 1906 року від туберкульозу. Через три роки його прах, архів і особисту бібліотеку уряд Болгарії перевіз на батьківщину.

Читайте також: Борис Гмиря: «Я виховувався на українській пісні». http://www.slk.kh.ua/multimedia/istoriya/istoriyi-zhittya/boris-gmirya-talant-nizhnist-i-viddanist-ukrayini.html