Як уродженець Вовчанщини став найвідомішим драматургом країни
Його п’єса «Любов Ярова» йшла майже у всіх театрах країни, а фраза «Пустіть, пустіть Дуньку в Європу!» стала крилатою. За цією п’єсою були зняті два фільми і два телеспектаклі, написана одна опера і одна оперета. Мало кому відомо, що автор цього драматичного бестселера – наш земляк, уродженець Вовчанщини.
Фото: wikipedia.org
У середині ХІХ століття село Бакшеївка Вовчанського району було невеликим хутором. Він називався Романов або Ромашов, і до скасування кріпосного права тут жили кріпаки спочатку графів Гендрикових, а пізніше – графині Скалон. Серед кріпаків був і Кирило Треньов – дід драматурга. Після скасування кріпосного права своїх синів – Пилипа і Андрія він викупив із кріпацтва, а в 1881 році брати, взявши сім’ї, зокрема і п’ятирічного Костю, відправилися шукати щастя на Дон, до козаків. Маленький Костя слабко запам’ятав Вовчанщину, швидко звик до нових місць і не підозрював, що він ще повернеться на батьківщину.
Тихий Дон став для хлопчика другою батьківщиною. Пізніше він зізнався: «Я глибоко і на все життя люблю свою батьківщину – Дон, де провів дитинство і юність, і зрілі роки. На землі немає для мене найдорожчого, найближчого і найулюбленішого місця, ніж Тихий Дон і його широкі блискучі поля».
Брати заснували хутір Мокра Журавка, який згодом став називатися Треньовка. Батько хлопчика, Андрій Треньов, був людиною рішучою і ватажком на вдачу. Він вирішив побудувати церкву зі школою для свого та навколишніх хуторів, не розрахував сили, заліз у борги, змушений був продати землю і навіть через трагічні обставини втекти з Треньовки. Сім’я перебралася в станицю Мальчевську, де старші доньки Андрія Треньова працювали вчительками.
Його університети
Костянтин Треньов отримав, без перебільшення, унікальну освіту, яка розширила горизонти майбутнього письменника і сприяла набуттю життєвого досвіду. Коли хлопчику виповнилось 14 років, його відправили на навчання до Донецького окружного училища, яке знаходилося в станиці Каменській (нині – місто Каменськ-Шахтинський Ростовської області). Костянтин навчався в ньому три роки, і саме в цей час відбулося його перше знайомство з театром: у станиці працювали Літній театр у міському саду і Зимовий клуб. Пізніше письменник згадував: «Повільно, випадково прилучався я до культури. Випадково на 16-му році я прочитав «Ревізора», «Лихо з розуму». Це було велике несподіване щастя. Тоді саме я вперше потрапив на театральну виставу в клубі Каменської станиці».
Освіти, отриманої в Донецькому окружному училищі, здалося йому мало, і юнак їде на батьківщину – на Харківщину, але не у Вовчанськ, а на Дергачівщину. Тут, у Лозовеньках, працювало тоді одне з кращих землеробських училищ країни; до того ж його взяли «на казенний кошт», адже грошей у родині на освіту хлопчика не вистачало. Про цей період життя Костянтина Треньова мало що відомо; зате подальший шлях до знань був відображений у біографії. У 23 роки Костянтин Треньов, закінчивши Донську семінарію в Новочеркаську, вступає до духовної академії в Петербурзі; одночасно він вступає і до Петербурзького археологічного інституту, де навчається в 1901–1903 роках.
Під псевдонімом «Харківський»
Своє перше оповідання Костянтин Треньов написав у 1898 році, ще будучи семінаристом. Цю «пробу пера» він надрукував у газеті «Донская речь». Він не здогадувався, що мине ще буквально кілька років – і він очолить цю газету. У статтях і памфлетах він різко критикував владу за відсутність свободи слова, непосильні податки для селян, за недоступність освіти, медицини. От фрагмент його статті стосовно Царського маніфесту 1905 року: «...Забрали у нас свободу друку. Вже не можемо писати, про що необхідно говорити, як дихати... Уже змусили замовкнути дев’ять найкращих столичних газет. І ми не знаємо, чи дадуть нашій газеті дожити до завтрашнього дня, що зробить з усіма нами, громадяни, поліцейське свавілля, що підняло голову...». На згадку про батьківщину журналіст Треньов підписується псевдонімом «К. Харківський».
Життя вчителя, журналіста і редактора було непростим: на той час він був одруженим на дочці священика – свою долю зустрів під час одного з відряджень. Донька настоятеля Миколаївського храму станиці Костянтинівської Лариса Сокольська розділила з ним тяготи життя.
Повернення
Революція 1905 року сколихнула суспільно-політичне життя. Треньов вступив до партії кадетів і навіть був обраний в обласний комітет. Але революція пішла на спад, за нею настав період реакції, і проти зухвалого редактора починають судовий процес. Причина стає зрозумілою з архівної справи, яка зберігається в Ростовському держархіві: Треньова звинувачували за викриття предводителя дворянства Леонова, який у змові з отаманом Донецького округу Макеєвим зайнявся обробкою виборців у виборах Леонова в Державну думу. Посадити Треньова не посадили, але вислали з Дону «для користі служби» у Вовчанськ.
Він працює у Вовчанській учительській семінарії наставником у чині колезького асесора (це прирівнювалося до капітана в піхоті, ротмістра в кавалерії або сучасного майора), а у вільний час – пише. Його прозу помітили Максим Горький і Володимир Короленко і підтримали письменника-початківця: у нього була легка мова, точність і пристрасність оповідача, м’який гумор.
Фото: biblioman.org
Саме у Вовчанську в сім’ї Треньова народився первісток – Віталій, який став згодом архітектором і письменником. На батьківщині Костянтину довелося пожити недовго – вже в 1909 році він їде до Сімферополя. Формально він був «переміщений» відповідно до прохання, фактично ж був змушений терміново виїхати з Вовчанська. Причина – все та сама неблагонадійність: місцеві жандарми викрили революційний гурток студентів-семінаристів, з якими Треньов був близький. Та й клімат у Криму був здоровішим, що було важливо для родини, адже і дружина, і маленький син захворіли на туберкульоз.
20 кримських років
Педагогу-словеснику високої кваліфікації, Треньову в Криму дозволили викладати, але – тільки в приватних закладах. Максиму Горькому він писав: «Педагог же я опальний, свого часу з якоїсь незрозумілої причини утримався і тепер тільки терпимий. Незважаючи на мої деякі в цій галузі позитивні якості, тримають мене в чорному тілі: далі приватної жіночої гімназії не пускають. Свіжа ілюстрація: просився я нещодавно в міську гімназію, так мені відмовили, а взяли когось чи то з банку, чи то з акцизу...».
Журналістику і письменництво, попри всю свою педагогічну зайнятість, Треньов не кинув: у газеті «Южные ведомости» він публікує фейлетони і статті про літературу і мистецтво. Перша п’єса Треньова «Від чого порвалися струни» опублікована в 1910 році; через два роки з’являється повість «Владика», потім – розповідь «Любов Бориса Миколайовича» про Коктебель, Максиміліана Волошина. На кошти від двотомника, виданого в Москві, Треньов зміг придбати невеликий будиночок у Сімферополі. А далі була революція і зміна влади на півострові. Більшовики призначають його начальником міської наросвіти.
Будинок Треньових у Сімферополі. Фото: wikipedia.org
У Сімферополі Треньов подружився з Фаїною Ранєвською – до того ж на все життя; познайомився з талановитою артисткою Павлою Вульф; щоб пройнятися глибше духом драматургії, сам спробував вийти на сцену – і це попри те, що дуже страждав від невпевненості в собі. Павла Вульф згадувала: «У Криму мені довелося побачити Костянтина Андрійовича і як... актора. В одній збірній виставі-концерті письменники Треньов і Дерман зображували сцену Счастливцева і Несчастливцева в п’єсі Островського «Ліс». Грав Костянтин Андрійович правдиво і сумлінно, дуже старався і хвилювався страшенно. Після закінчення сцени я зайшла до нього за куліси. Костянтин Андрійович винувато подивився на мене. Тримаючись за серце, обливаючись потом, він сказав: «Ну і страшна ваша професія, анафемська».
Головна драма СРСР
У 1925 році на сцені МХАТу відбулася прем’єра п’єси Костянтина Треньова «Пугачовщина». Перший млинець не вдався: постановка успіху не мала. Зате вона додала досвіду Треньову, і вже в наступному, 1926 році, на сцені Малого театру з тріумфом пройшла прем’єра «Любові Ярової». Дія відбувалася в невідомому провінційному місті, де протягом одного-двох днів владу завойовували то червоні, то білі. Пам’ять про громадянську війну була ще свіжа, прототипи були скрізь, і Треньову вдалося їх виписати настільки яскраво і жваво, що п’єса ще років 70 ішла практично у всіх театрах країни.
Але це не означало, що пильні «органи» послабили свою увагу до неблагонадійного автора: колишній кадет, випускник семінарії, та ще й одружений на чужому для народу класовому елементі – приводів для уваги органів влади у біографії Костянтина Треньова вистачало.
У 1931 році ОДПУ влаштувало у нього в будинку обшук. Драматург у цей час був у Москві – там ставили його нову п’єсу. Треньов, розуміючи, що підходить біда, написав відчайдушний лист Сталіну: «Я вже не молодий, здоров’я моє серйозно підірване. В даний момент після винятково напруженої роботи, пов’язаної з п’єсою, я, за заявою лікарів, потребую негайного, мало не постільного лікування і морального спокою, хоча ударна робота над п’єсою вимагає і моєї участі...». Його залишили в спокої. Сім’я перебралася до Москви.
У роки війни Треньова евакуювали в Чистополь. Повернувшись, Треньов їде в Ялту: він задумав нову п’єсу про підпільників. Цьому задуму не судилося здійснитися. 19 травня 1945 року він помер на руках у сина від інфаркту – йому не можна було вставати, а він втік з лікарні, щоб своїми очима побачити парадні салюти на честь Перемоги.
Читайте також: Життя Анатолія Ефроса: як театральний роман перетворився на трагедію
Цінні експонати до музею Височанської громади передала місцева жителька (фото)
На Харківщині почав працювати «Коломацький замок»
На Харківщині запрацювала комісія для жертв радянських репресій
Половецьких баб в Ізюмі передали на реставрацію: що сталося