Як одне з найстаріших цукрових підприємств Харківщини сторіччя відзначало

№ 191 від 27 вересня

Ювіляр завжди молодий*

«Поблизу слободи Полкова Микитовка, в урочищі Гути, компанія, що складається з харківського купця К. П. Велитчинкова, землероба С. І. Блєзкова, купців Н. Ворожейкіна та Р. О. Рубінштейна, спорудила цукровий та рафінадний завод. Крім того, що завод влаштований чудово у всіх відношеннях, він примітний тим, що замість пресів, вижимання буряка виконується за допомогою дифузії, від чого на заводі чисто, як у приймальних кімнатах.

15 вересня відбулося освячення цього заводу, і після окроплення свяченою водою розпочалися роботи». Це повідомлення з’явилось у газеті «Харківські губернські відомості» 18 вересня (за старим стилем) 1969 року. Автори його мали рацію: на новому підприємстві була застосована прогресивна на той час техніка. Але вона не в’язалася із застарілою технологією, що базувалася, в основному, на використанні дешевої людської праці. Завод був напівкустарним виробництвом. Буряки мили у дерев’яних чанах, різали на тертушках, сироп варили у відкритих чанах. За добу випускалося 10–12 пудів цукру. Незабаром товариство опинилось перед загрозою банкрутства. І ось в ніч на 6 грудня 1879 року несподівано трапилась пожежа. Весь завод згорів вщент. Товариство одержало 400 тисяч карбованців страховки, а кілька сотень робітників залишились без роботи.

У 1881 році заводський пустир з прилягаючими до нього землями купив німець Кеніг і відновив виробництво цукру. Перед війною завод переробляв щодоби 8 600 центнерів буряків і був одним з найкрупніших на Лівобережній Україні.

Кеніг любив рекламу і видавав книги з детальним описом господарської діяльності підприємства. Немало місця відводилось у них розповідям про благодійність хазяїв заводу. В останній книзі, випущеній харківською фірмою «Адольф Дарре» в 1913 році, говориться: «Працею малолітніх і підлітків завод зовсім не користується». А ось що розповідає ветеран заводу Семен Авакумович Коваленко:

– З семи років я залишився сиротою. Пішов на завод, коли минуло 13 років. Стали вчити на слюсаря. Працював завод у дві зміни – по 12 годин кожна. Вдень ще нічого, а вночі з ніг валився. Працював нарівні з дорослими, а платили копійки. На підприємстві працювала приблизно третина жінок. Роботу вони виконували однакову з чоловіками, а зарплату одержували мало не вполовину меншу.

Після 1917 року завод отримав ім’я Первухіна – на честь революціонера – керівника боротьби робітників заводу проти експлуатації.

У 1881 році завод переробляв 1000 центнерів буряку на добу. Працювало на підприємстві 400 чоловік. Сьогодні завод переробляє 13 500 центнерів буряків на добу. Працюють тут близько 1 300 чоловік.

Комбінат має 2 700 гектарів сільськогосподарських угідь. Основний напрямок – бурякове насінництво з розвинутим тваринництвом. Відгодівельний пункт щороку здає 5 300 голів крупної рогатої худоби.

В 1941 році комбінат мав у своєму розпорядженні 15 тракторів і 12 автомобілів. Нині налічується 55 тракторів і 45 автомобілів.

За останні три роки радгосп одержав зернових культур в середньому по 30 центнерів з гектара, м’яса на 100 гектарів сільськогосподарських угідь – 133 центнери, молока – 610 центнерів.

158 трудівників комбінату за досягнуті трудові успіхи нагороджені орденами і медалями.

*Надається зі скороченням.

Читайте також: Як харків`янин винайшов новий вид мистецтва