Як любов до коней на лаву підсудних привела

Гучна справа 50-річної давнини. Навіть у радянські часи у Харкові працював іподром і проводились так звані рисисті перегони. Зовні – нічого особливого: наїздники у колясках котятся по колу, конячки рівномірно перебирають копитами. Все якось спокійно і розмірено, ніякого вибуху емоцій. Але завсідники підходили  до кас, купували якісь білетики, а потім з трибуни з хвилюванням спостерігали за подіями на полі. Але, як з'ясувалось, боргів там можно було наробити на кругленьку суму. 

Про один такий випадок писала газета "Соціалістична Харківщина" у № 236 від 2 грудня у рубриці "Із залу суду":

"Коли народний суддя запитав Миколу Андрійовича, який сидів на не дуже зручній лаві, навіщо йому стільки грошей, що довелося продати честь і совість, підсудний, хоч і неохоче, сказав:

– Бачите, в мене була одна велика пристрасть – іподром.

Кожен, як кажуть, обирає собі забави до душі. Начальник учбової частини Харківського інженерно-будівельного інституту

М. А. Образцов теж обрав досить інтелектуальне заняття. Але тут заковика – потрібні гроші. Зарплату, хоч вона й була солідною, шкода було пускати на тоталізатор, та й дружина суворо контролювала.

Якось у квартиру подзвонили. Увійшли двоє. З одним з них – Гурамі Діасамідзе здружилися в інституті, а іподром уже пізніше закріпив дружбу.

Читайте також: Руйнівник ядра та творець школи: гра долі академіка Вальтера

Випускник інженерно-будівельного інституту Діасамізде привів до Образцова Малазонію, син якого, Йосип, дуже вже хотів стати інженером-будівельником. Прохання було коротким: допомогти Йосипу стати студентом.

Господар, для годиться, почав відмовлятися, але потім твердо встановив – 2000 карбованців. Малазонія аж прицмокнув від такої такси. Образцов, вловивши нерішучість у поведінці гостя, розвів руками: мовляв, інакше не можу, вступ до інституту – це вам не фунт ізюму.

І в серпні абітурієнт Й. Малазонія «склав» іспити, маючи зовсім не блискучі знання.

Коли ж Важа Хеладзе, двоюрідний брат Йосипа, дізнав­ся про це, йому теж закортіло скуштувати щасливої долі.

Не вагаючись, приїхав він до Харкова. І що б ви думали: був зарахований студентом першого курсу. Коштувало це йому стільки ж, скільки і його братові.

Поки брати оббивали інститутські пороги, начальник учбової частини розмірковував, на якого коня краще ставити.

І, мабуть, десь помилився. Бо одного прекрасного дня до нього зайшов Йосип:

– Поверніть гроші, Важу виганяють з інституту.

Такого гравець не чекав.

Вісім років позбавлення волі – ось чого коштувала азартна гра Образцову. Не на того, видать, коня поставив". Підпис - О. Проскурніна