Кантакузівка: "грецький слід" на карті Харківщини
Село Кантакузівка розташоване у Валківському районі. Населення – 123 особи за даними перепису 2001 року. Згідно з даними сайта Верховної Ради України, наша харківська Кантакузівка заснована в 1908 році. Уточнення «наша харківська» зробити необхідно, оскільки сьогодні на карті України є ще одна – в Черкаській області, вона отримала свою назву на початку XVIІІ ст. А до 1949 року їх було три: ще одна, заснована в кінці XVIІІ ст., була на Одещині (нині це територія Миколаївської області) і зараз носить назву Прибужани. Про те, чому всі три населені пункти мають таку хитромудру назву, буде розказано трохи нижче, а поки розберемося з датою заснування нашої Кантакузівки.
У Списку населених пунктів Російської імперії за 1864 рік знаходимо інформацію про те, що в Кантакузівці (або, як іноді писали, Кантакузово) Валківського повіту проживає 438 чоловік; що там є волость, одна православна церква і три заводи: селітряний, винокурний і цегельний. Є й старіші відомості: у біографії священика Бессарабської губернії вказується рік – 1843 – і місце народження: Кантакузівка Валківського повіту Харківської губернії. «Топографічний опис Харківського намісництва», датований 1787 роком, визначає Кантакузівку як власницьке село зі 160 душами населення. Таким чином, з упевненістю можна сказати, що наша Кантакузівка старша від офіційної дати заснування як мінімум на 220 років.
Що ж до назви, то тут історія ще більш заплутана. У середині IV століття Візантією правив представник вельможного і впливового роду – Іоанн IV Кантакузин. Він зрікся престолу і закінчив свої дні в монастирі, залишивши, проте, численне потомство. Після падіння Константинополя 100 років про цей рід не було чутно.
Тільки в кінці XVI ст. у Фанарі почали з’являтися багаті греки, які називали себе Кантакузенами. Можливо, це були молодші гілки колись відомого роду. Відомо, що фанаріотський багач Михайло Кантакузен, прозваний турками «Шайтан-оглу» («Син диявола»), був страчений ними в 1578 році. Така ж доля спіткала 1595 року Андроніка Кантакузена. Решта Кантакузенів виявилися згідливішими і регулярно направлялися султаном для управління Дунайськими князівствами, у тому числі як господарі (так називалися правителі в Молдавії та Валахії). Відомо, що Дмитро Кантакузен був двічі правителем Молдавії, а Щербан Кантакузен і його племінник Стефан – правителями Валахії (історична область на півдні сучасної Румунії між Карпатами і Дунаєм).
У 1711 році в ході війни з Туреччиною Петро I пішов на територію Молдавії так званим Прутським походом. Він завершився невдачею; частина грецьких і молдавських знатних родів, які підтримали Петра І, пішла разом з ним на нове місце проживання – в Росію. Петро щедро роздавав землі своїм новим соратникам, і в першу чергу – в Україні. Так багато членів роду Кантакузенів опинилися в Росії. Серед них найбільшою популярністю користувалися Родіон і його син Микола Кантакузени. Правнук Родіона, князь Михайло Родіонович Кантакузен, правнук по матері графа Сперанського, отримав при Катерині II дозвіл іменуватися князем Кантакузен графом Сперанським. Маєток цій гілці роду було подаровано Катериною на Одещині.
Стосовно Кантакузівки Черкаської області, то відомо, що в 1718 році Петро I віддав за вірну службу хутір ще одному представнику цього роду – генерал-майору Кантакузену, який заснував на цій землі село і назвав його Кантакузівка. До речі, це село називають другим Версалем Черкащини: пізніше тут жив відомий український культурний діяч і меценат Євген Чикаленко. До нього в Кантакузівку приїжджали видатний український історик, перший президент Української Народної Республіки Михайло Грушевський, композитор Віталій Лисенко, письменники Борис Грінченко, Володимир Самійленко і Михайло Коцюбинський.
Наша, харківська, Кантакузівка такої слави не має. Більше того, незрозуміло, чи володів нею хтось із Кантакузенів – сліди їх перебування на Харківщині губляться десь в пилу часу. Як власника документи за 1787 рік називають полковника Куликовського – ще одного представника молдавської знаті, що отримав великі землі на Слобожанщині. Утім, один непрямий слід все ж таки є: молдавський господар Дмитро Кантемір теж перебрався в Росію при Петрові І і отримав землі навколо Харкова (до речі, його маєтком була нинішня Рогань), був одружений на Кассандрі Кантакузен – дочці Щербана Кантакузена, воєводи Валахії. Хто знає, яка романтична історія приховується за назвою нашої Кантакузівки: Кассандра Кантакузен прожила після втечі з Молдавії всього три роки...
Інна Можейко, кореспондент