Режисер «Пригод Електроніка» та «Чародіїв» Костянтин Бромберг: загадки біографії та «харківський слід»

Прізвище Бромберг пішло від назви міста Бромберг. Очевидно, предки Бромбергів, що жили в Харкові, були родом з цього міста. Тільки от якого – цього? Німці Бромбергом називали польське місто Бидгощ, яке тривалий час було під їх владою; крім того, відомі аналогічні назви адміністративного округу в Західній Пруссії та ярмаркової комуни в Нижній Австрії. З огляду на те, що в польському Бидгощі (він же – німецький Бромберг) у середні віки селилося багато євреїв, швидше за все, «коріння» наших вітчизняних Бромбергів – звідти. Як не дивно, у списках жителів дореволюційного Харкова не знайшлося людей з таким прізвищем – принаймні, з 1913 по 1917 рік. Ситуація змінюється у 20-ті роки: у списках значиться троє людей з прізвищем Бромберг, але нікого з ім’ям на літеру Л немає (режисер Костянтин Бромберг був по батькові Леонідович). Така людина з’являється в Харкові у другій половині 30-х років. А в «Списку абонентів Харківської АТС» за 1940 рік ми знаходимо і адресу, за якою жила сім’я Л. А. Бромберга – вул. Дзержинського (зараз Мироносицька), 89. Судячи з усього, саме там і народився майбутній режисер. Якщо додати, що телефони тоді встановлювали тільки відповідальним особам, чиновникам досить високого рангу, батько майбутнього режисера займав немаленьку посаду.

20 років безвісності

Ще один дивовижний факт: перші двадцять років біографії Костянтина Леонідовича Бромберга описуються двома реченнями: «Народився 17 жовтня 1939 року в Харкові» та «До навчання у ВДІКу (1958–1959)  – кореспондент АПН і режисер Воркутинської студії ТБ». Між ними – провалля, усунути яке вже, напевно, неможливо. З великою часткою імовірності можна сказати одне: дворічного Костю Бромберга вивезли в евакуацію, і до Харкова ні він, ні його батьки вже не повернулися. Наступною точкою відліку в біографії, таким чином, є Воркута – там у 1958 році влаштувався режисером на телебачення 19-річний Костянтин Бромберг. Яким чином він одночасно був ще й кореспондентом Академії педагогічних наук при Міністерстві освіти СРСР – історія замовчує.

Фото: tass.ru

А от з моменту вступу до ВДІКу біографію майбутнього режисера можна простежити більш детально.

ТБ + кіно

У 1960 році молодий журналіст, «скуштувавши» смак телебачення, вирішує зробити режисуру справою свого життя і вступає у ВДІК на сценарний факультет у майстерню відомого кінематографіста Йосипа Маневича – автора сценаріїв фільмів «Педагогічна поема», «Великі і маленькі», «Прапори на баштах», «Сліпий музикант», «Гіперболоїд інженера Гаріна». У 1965 році Костянтин Бромберг закінчує ВДІК і влаштовується режисером на Центральне телебачення. Наступні тридцять з гаком років його життя були пов’язані з Москвою. Він працював режисером і художнім керівником студії дитячих і юнацьких телефільмів творчого об’єднання «Екран». Поставив цикли телефільмів про диригентів Євгена Мравінського та Герберта фон Караяна, літературознавця Іраклія Андронікова.

Що стосується художнього кіно, то його дебютною роботою стала короткометражна стрічка «Довгий день Кольки Павлюкова», що вийшла на екрани в 1968 році. У 1973-му світ побачила драма «Був справжнім трубачем», а в 1975-му – кіноповість «У мене є лев», про знамениту родину Берберових, які виховували вдома левів (один з їхніх левів знімався в «Незвичайних пригодах італійців у Росії»). Як з’ясувалося згодом, ці фільми були «генеральною репетицією» для зйомок тих двох кінохітів, завдяки яким Костянтин Бромберг увійшов в історію кінематографа – і в наші серця.

«Електронік» і всі-всі-всі

У 1979 році режисер Костянтин Бромберг вирішив зняти на Одеській кіностудії фільм за книгою Євгена Велтистова «Пригоди Електроніка» і показати юним глядачам історію дивовижного робота, звичайного хлопчика Сергійка Сироїжкіна і їхніх численних друзів. Як сценариста запросили автора книги. Поки він створював нову версію пригод Електроніка, режисера непокоїла проблема, де взяти виконавців головних ролей – Сироїжкіна та Електроніка. Пошуки інших акторів не становили таких складнощів. Дорослі зірки підібрані були давно, багато хто з них знявся в безлічі дитячих фільмів, і не було сумнівів, що вони чудово впораються з поставленим завданням. Миколу Гринька було обрано на роль професора Громова, Миколу Караченцова – на роль приваб­ливого розбійника Уррі, Євгена Вісника – вчителя математики на прізвисько Таратар. Коли режисера запитали, кого він бачить у ролі шефа бандитів Стампа, він відповів: «Луї де Фюнеса», – після чого асистентка зателефонувала Анатолію Папанову, але той був зайнятий, і шефом став Володимир Басов.

Без проблем знайшли й дітей для другорядних ролей. Хулігана Макара Гусєва зіграв 15-річний одеський школяр Василь Скромний. З Одеси була й Оксана Алексєєва, яка виконувала роль юної красуні Майї Світлової. Маленький Чижиков-Рижиков – Женя Лівшиц – жив у Ленінграді. Але виконавці головних ролей так і не знаходились, оскільки Бромберг хотів, щоб хлопчики були, по-перше, близнюками, по-друге, повинні були мати хорошу фізичну форму та примітну зовнішність, вміти ганяти на мопеді, грати на гітарі, їздити на ковзанах. У пошуках «саме таких» асистенти переглянули більш ніж сотню пар братів-близнюків по всьому Радянському Союзу. Володя і Юра Торсуєви були 368-ю парою.

Фото: оrpheusmusic.ru

Спочатку на зйомках не все ладилося, і Бромберг вирішив поміняти хлопців ролями, тоді справа пішла, хоча складнощі були. Наприклад, юним акторам довелося витримати тортури від перукарів – хлопці були брюнетами з прямим волоссям, а зіграти мали кучерявих блондинів. Кожні 10 днів їх волосся підфарбовували і щоранку завивали щипцями. Але все одно для них це було свято – тим більше, що режисер Костянтин Бромберг завжди міг знайти спільну мову з дітьми, до того ж на знімальному майданчику він не був диктатором. Володимир Торсуєв згодом розповідав: «Мені здається, що успіх фільму і прийшов тому, що це перше кіно, де діти самостійно грали. Грали самих себе. Режисер не тиснув і дозволяв сперечатися із собою. Я міг йому сказати, наприклад: «Звідки ви можете знати, як розмовляють діти в дванадцять років? Вам же – п’ятдесят! Я це краще знаю». І він зі мною, дванадцятирічним хлопчаком, погоджувався. І ще – дуже важливо те, що дорослі актори, зірки, спілкувалися з нами як з рівнею».

Робота з дітьми взагалі йому вдавалася – але ж це вимагає особ­ливого таланту. Ось, наприк­лад – що потрібно зробити, щоб зняти клас, який регоче? А Бромберг знав: «Мені потрібно було, щоб клас веселився, дивлячись, як Електронік доводить теорему Піфагора, – згадував він. – А діти втомилися й не хотіли сміятися. Я виходжу до дошки, навіть не знаючи, що зараз зроблю, і кажу: «Хлопці, я вам покажу позивні радіо Австралії, сміх птиці ку-кі-бурра». І починаю несамовито іржати. Весь клас лежав від реготу!»

Фото:kino-teatr.ru

Зйомки тривали вісім місяців. Усі три серії зняли дуже швидко, попри нескінченні проб­леми. Одного разу на зйомки в Одеську кіностудію прийшли з десяток похмурих пожежників і вимагали знести декорації. Наступного ранку вони знову відкрили павільйон і оніміли. Уся знімальна група – попереду більш ніж сотня дітей, за ними дорослі – стояла кільцем. Вийшов уперед Гринько і сказав: «Тільки через наші трупи!» – і пожежники відступили. Під час зйомок діти швидко росли, доводилося постійно перешивати їм костюми. А ще вони постійно змінювалися; наприклад, дівчинка в одному дублі посміхнулася ротом з повним комплектом зубів, а в наступній сцені в неї вже передніх зубів немає – випали!

У травні 1980-го «Пригоди» вийшли на екрани країни, і всі юні герої миттєво стали знаменитостями. Особливо всім полюбилися Електронік і Сироїжкін. Шанувальниці – юні й не надто – завалювали їх листами, телефон не замовкав ні на хвилину, і батькам доводилося постійно міняти номер. А Костянтин Бромберг став лауреатом Державної премії та готувався до зйомок кінохіта для дорослих.

Час для «Чародіїв»

Якщо головним новорічним фільмом 50–60-х років була «Карнавальна ніч», а у другій половині 70-х усі не відходили від екранів, коли починалася «Іронія долі, або З легкою парою!», то у 80-ті роки такою стрічкою стали «Чародії», що вий­шли на екрани в 1982 році й які відразу ж розібрали на цитати і пісні. «Головне, щоб костюмчик сидів» – це звідти, з «Чародіїв», як і «Ну, хто так стоїть». А запальну пісню про «Три белых коня – декабрь, и январь, и февраль» сьогодні співають і ті, хто народився у 2000-х і фільму-то ніколи не бачив.

Написаний за мотивами книги братів Стругацьких «Понеділок починається в суботу» сценарій – про те, що справжнє кохання може творити чудеса. В інституті «НУІНУ» (науковий універсальний інститут незвичайних послуг) кипить бурхлива робота з виготовлення чарівної палички. Презентацію винаходу заплановано на 31 грудня, у новорічний вечір. Але тут у справу втручаються противники директора інституту, що йдуть до своєї мети...

А все почалося з того, що режисер фільму Костянтин Бромберг одного разу заблукав у будівлі телецентру Останкіно й забрів у ту частину будівлі, де були восьмимаршові мармурові сходи з мозаїкою і смальтою, про які, як він потім з’ясував, усі забули. Приміщення Останкіно і стали інститутом «НУІНУ».

Фото: kino-teatr.ru

А от з підбиранням артистів виникли проблеми. Стати чарівницею у сфері послуг Альоною Саніною режисер пропонував талановитим актрисам Алфьоровій, Муравйовій, Прокловій, Циплаковій, Удовиченко, Вавиловій (Олександрі з «Москва сльозам не вірить»), Бєлохвостіковій, Коренєвій. «Коренєва тільки повернулася в Союз, я дуже хотів з нею попрацювати, але на пробах переконався, що вона чудова актриса, щоправда, на жаль, не для нас, – згадував Бромберг. – Бєлохвостікова здалася занадто аристократичною. Муравйова з її приголомшливим темпераментом цікаво зіграла б, але вікові параметри завадили – виявилася старшою за героїню. Красуня Алфьорова змусила всіх освітлювачів остовпіти, оператору доводилося по кілька разів вимагати, щоби вони поправили світло. Ірина дуже лірична, ніжна актриса, але відьма з неї виходила дуже умовна (а за сценарієм Альона на три чверті відьма)! Отакого «відьманізму», демонізму не побачили і в пробах Циплакової та Проклової. Відьму змогла зобразити тільки Олександра Яковлєва. Затвердивши її, почали підшукувати їй «судженого Іванка». Сценаристу Стругацькому Іван ввижався в акторі Філозовому, але його кандидатура швидко відпала. Олег Янковський не пройшов на роль за віком. Ігор Старигін, за словами режисера, не підходив для пари Яковлєвій. Претенденти Єременко, Калніньш теж не потрапили до фільму. Проханов в образі Івана пропрацював з Яковлєвою знімальний день і образився, коли худрада категорично відхилила і його. «Руку і серце» пропонував Альоні Ігор Костолевський. На думку режисера, він глядівся у парі з Прок­ловою. Пробувався і з дружиною Оленою Романовою з Театру сатири. Але коли «Чародії», заплановані як кінофільм, керівництво наказало робити телевізійними (оскільки в ті роки творчість Стругацьких була під наглядом) і обов’язково новорічними, то й Костолевського забракували. «Костолевський – герой-коханець, але не екшн, – зізнавався Бромберг. – У ньому швидше якась сановитість, пановитість, тому перевагу надали динамічному Абдулову, який дуже сподобався Олександрі Яковлєвій; з ним у неї відразу інше дійство йшло». Проблема була в тому, що Абдулова відмовлялося затверджувати телевізійне начальство, яке до цього також відкинуло Михайла Боярського. Зрештою Абдулова вдалося узгодити, але з’ясувалося, що, крім роботи в театрі, він знімається в чотирьох стрічках одночасно. «Чародії» були п’ятим фільмом, тож Абдулов поставив усіх перед фактом: «Можу зніматися тільки вночі».

Фото: kino-teatr.ru

Директора інституту доктора чарівних наук Шемаханську хотіли зіграти такі «маги» мистецтва, як Наталя Гундарєва, Аліса Фрейндліх, Маргарита Терехова. Гундарєва пробувалася в парі із Золотухіним, що претендував на роль помічника Шемаханської, але дует в них не склався. Фрейндліх була неймовірно зайнятою, і це могло зірвати зйомки. «Цікава чаклунка вийшла б з Терехової, я вів з нею переговори, – каже режисер. – Але щойно з’явилася Катя Васильєва, я зрозумів: кращої Шемаханської не знайдеш!»

Прем’єра новорічної музично-комедійної двосерійної кіноказки «Чародії» на центральному телебаченні відбулася ввечері 31 грудня 1982 року.

Після успіху

У 1989 році Бромберг зняв три сюжети для дитячого гумористичного кіножурналу «Єралаш». У 1990-х був керівником студії дитячих і юнацьких фільмів «Юнтелефільм». Також керував режисерською майстернею в недержавному освітньому закладі «Гуманітарний інститут телебачення і радіомовлення» (зараз – автономна некомерційна організація вищої освіти «Інститут кіно і телебачення, ГІТР»). У кінці 80-х років він почав співпрацювати з телеканалом CNN і в кінці 1990-х емігрував до США. В інтерв’ю газеті Detroit Express режисер розповідав, що до від’їзду його підштовхнуло весілля дочки. «Дочка вийшла заміж і перша переїхала сюди. Їй було важко без нас, та й внучка мала народитися... Я став уже не такий прудкий, як колись, і, чесно кажучи, розвалювалося все у краї­ні, надворі стояв 1997 рік... Але думаю, що, якби моя донька не кликала нас, ми б в Америку не переїхали. Єдине, що підштовхувало до імміграції, це ті події, які відбувалися в Росії перед відходом Єльцина», – казав Бромберг.

У 2001–2006 роках він читав лекції з кіномистецт­ва в кількох американських і канадських університетах. До того ж у його планах було зняти в Росії багатосерійне продовження «Пригод Електроніка ХХІ століття» з головними героями, які подорослішали, проте проект залишився нереалізованим. Сам Бромберг пояснював, що сценарій для продовження фільму він написав ще спільно з Борисом Стругацьким. Дія в ньому відбувається в наш час, а Сергій і Ел уже дорослі. У новій багатосерійній стрічці були зацікавлені як американські, так і європейські компанії, йшла підготовка, проводилися переговори з Першим каналом – про участь у зйомках і російської телекомпанії, але – не склалося. В останні роки нічим, пов’язаним з кіно, Костянтин Бромберг не займався. Прізвище «Бромберг» – випадково чи ні – стало прізвищем одного з героїв книг Стругацьких «Жук у мурашнику» і «Хвилі гасять вітер», щоправда, його ім’я Айзек.

А 10 січня цього року його не стало. Режисеру нашого дитинства було 80 років.

Читайте також: Мстислав Ростропович і Галина Вишневська: два генії, яких об’єднала любов