Новий рік — свято нашого дитинства, свято наших дітей

Ялинки, зайчики, сніжинки...

Новий рік насамперед дарував купу позитиву дітям: і ранки-ялинки, і подарунки, і можливість «по-дорослому» лягти спати пізно вночі... І в батьків, відповідно, перший клопіт був — зробити все, щоб у малечі свято відбулося. Якщо тато чи мама працювали на «солідному» підприємстві, то вони могли розраховувати на подарунки, безкоштовний квиток на новорічний ранок для своїх дітей. Могли також отримати ялинку — безкоштовно чи за пільговою ціною. Практично всюди через профспілки виділяли подарункові набори солодощів. Батьки зазвичай приберігали цукерки до святкового столу, а ще — для прикрашання ялинок.

В усій країні в останній тиждень перед Новим роком і до закінчення зимових канікул (зазвичай 10 січня) прокочувалася хвиля святкових ранків — у дитсадках, школах, профільних БК і закладах культури. І в будь-якої матусі слова зайчик і сніжинка міцно, на рівні підсвідомості, з’єднані зі словами ранок і ялинка. Адже сценарій свята вимагав костюмованої вистави, а фантазія методистів щороку зверталася до саме цих персонажів.

Фото: yaplakal.com

Був у цьому й певний плюс: із покоління в покоління передавалися дівчатам білі капронові платтячка, на яких потрібно було лише оновити сріблястий дощик-оздоблення, а хлопчикам — шапочки із заячими вушками. І коли раптом доводилося готувати дитині костюм гномика чи гусара, батьки не завжди уявляли, як це зробити. Добре, якщо діти відвідували відомчий заклад, у якому було закуплено костюми для всіляких ранків. А якщо ні, доводилося імпровізувати самим. Щоправда, у розумних книжках пропонували моделі дитячих карнавальних костюмів, але ж не всі вміли шити, та й фасони часто були надто вигадливими і складними у виготовленні.

До речі, дорослим теж доводилося готуватися до таких ранків. І забезпечувати не тільки подарунки з мішка Діда Мороза, а й самого Дідуся. Подекуди просто замовляли таку послугу, як «Дід Мороз за викликом». У ролі новорічного символу міг вийти і хтось із працівників дитячого закладу. А іноді залучали й батьків. Навіть ходив такий анекдот, що в чоловіка є три вікові стадії: «Дід Мороз існує»; «Діда Мороза немає»; «Я сам Дід Мороз».

 

Дорослі — великі діти

Саме так, у кожному дорослому глибоко всередині ховається мала дитина, яка вимагає свята. І Новий рік — саме те, що їй потрібно. Тому дорослі, виправдовуючись своїми дітьми, влаштовують празникування, створюючи відповідний антураж. І неодмінний його атрибут — ялинка, адже в домі має пахнути хвоєю, живим деревом, тоді й настрій буде новорічний. Купували її за першої-ліпшої можливості, адже такий шанс не кожного дня міг трапитися. І прикрашання ялинки перетворювалося на ціле дійство. Обов’язково купували хоча б невеличку, але нову іграшку. До речі, півстоліття тому й іграшки були трохи іншими: крім кульок, виготовляли багато всіляких фігурок звірів, птахів, хатинок-ялинок тощо. Та й частіше використовувалося кріплення, яке зараз зустрічається дуже рідко, — прищіпка-крокодильчик, на яку зверху насаджувалася іграшка. Крім того, часто-густо до свята робили й саморобні іграшки з кольорового паперу: гірлянди, ліхтарики тощо. А беззаперечним хітом були їстівні прикраси: цукерки, мандарини й горіхи, загорнуті у блискучу фольгу з шоколадно-цукеркових обгорток.

Фото: forum.materinstvo.ru

Крім того, з настанням ери загальної електрифікації в кожного поважаючого себе чоловіка на ялинці була електрогірлянда. Найцікавіше, що деякі з цих прикрас працюють і до сьогодні, хіба що лампочки довелося кілька разів поміняти.

Іграшки, що розбилися, теж ішли до діла. Їх обережно, щоб не поранитися, подрібнювали, а потім використовували для оздоблення. Зазвичай це був якийсь плакат або елемент стіннівки, але могла бути і корона Снігуроньки для маскараду. Потрібне місце змащували клеєм, на який рівномірним шаром висипали блискучі уламочки, обережно придавлювали їх й чекали, поки все закріпиться.

 

Культурна програма

Про те, як зустрічали Новий рік на організованих підприємством балах (не таких масштабних, як показано у «Карнавальній ночі», але схожих), зараз згадувати не будемо. Таке могли собі дозволити геть не всі, частіше свято відзначали в сімейному колі або в компанії друзів, коли стіл збирали у складчину. Власно кажучи, у Новорічну ніч спостерігалося таке собі гастрономічно-культурне злиття. По-перше, обов’язкове шампанське, келих якого віднімали з останнім боєм курантів. Ще один новорічний символ — мандарини. В основному їх завозили з Марокко, де урожай дозріває в листопаді — грудні, тож і в торговельній мережі вони з’являлися саме о цій порі. Поступово смачні цитрусові і свято міцно з’єдналися у свідомості покупців, і мандарини почали доставати так само, як і інші найпотрібніші для новорічного антуражу речі. А далі — залежно від можливостей. Зазвичай до свята практикувалися «замовлення», які саме — залежало від можливостей навіть не людини, а організації, де вона працювала. Діапазон був дуже широкий: від шпротів, чаю і масла до червоної ікри, фінського сервелату і крабів. Але чомусь «фішкою» Нового року став салат олів’є. Хтось подавав його з гордістю, а хтось — ніяковіючи, але присутній він був чи не на кожному новорічному столі.

Фото: kulina.ru

А сідали за цей стіл зазвичай за годину до того моменту, коли мав початися наступний рік. Називалося це «провести старий рік». А якщо зважити на те, що тодішня країна була в 11 часових поясах, то любителі провести-зустріти мали добрий привід навідмічатися ще звечора.

До початку ери телебачення за святковим столом за розмовами і спілкуванням чекали звернення тодішнього керівника країни до народу, а потім бою курантів. Зустрівши Новий рік і відправивши дітей у ліжечка, часто виходили на вулицю прогулятися або просто перепочити від застілля в проміжку між основним і солодким столом. Або йшли до сусідів у гості — поздоровити й ще погуляти.

Фото: hystory.mediasole.ru

Але коли з’явилися телевізори, програма трохи змінилася. По-перше, практично кожного року відбувалася прем’єра телефільму — «Собака на сіні», «31 червня», нарешті, «Іронія долі, або З легкою парою». Далі — новорічний «Блакитний вогник», який транслювався по першому загальнодержавному каналу. Із 60-х минулого століття він став традиційною новорічною передачею, і 20 років саме пісні і жарти з цієї телепередачі супроводжували свято. О півночі у програмі робили перерву, лунали вітальні слова диктора, з циферблата курантів на екрані з’являлися цифри, що позначали прийдешній рік. Далі продовжувався «Блакитний вогник» — і застілля теж. Телевізор цієї ночі працював (небувала річ!) майже до ранку. І близько четвертої ті, хто не здався й не заснув, мали змогу подивитися улюблені «Мелодії і ритми зарубіжної естради».

Увечері 1 січня під святковий концерт фестивалю «Пісня року» приходила черга новорічного торта. Свято поступово сходило нанівець, і поверталися будні.

 

Святкові байки

Олександр, пенсіонер: Як би скрутно не було, подарунок під ялинку ми завжди готували. І сини років до десяти були впевнені, що це привітання від Діда Мороза. І от у 80-ті якось вийшло так, що на ялинку грошей не було, а подарунки — це ж святе, викрутилися. Новий рік зустріли всією родиною, потім хлопці полягали, а дорослі святкували далі. Подарунки вирішили покласти зранку біля подушок, щоб діти побачили їх одразу. На ранок, звичайно, мотивовані малі прокинулися раніше за дорослих — а подарунків нема! Шукали-шукали, не знайшли, пішли до батьків по допомогу. І поки мама з хлопцями по всіх кімнатах «розшукувала» подарунки, тато швиденько дістав пакетики з іграшками й підвісив їх під «альтернативною ялинкою» на стінці — картиною з пейзажем, головне, що в зелених тонах. Довелося малим пояснювати, що Дід Мороз справжньої ялинки не знайшов, тож вирішив залишити подарунки під намальованими деревами. І хлопці таке пояснення прийняли!

Микола, приватний підприємець: Для нашої родини якось святкування Нового року ледь не завершилося трагедією. Я тоді купив у місті синові подарунок — модель літака, де в комплекті з деталями був і тюбик з клеєм. І поки ми відзначали компанією свято, 5-річний малий пробрався під ялинку й надибав свій подарунок. Про це ми дізналися, почувши гучний рев. Виявляється, Дмитрик вирішив, що в тюбику якісь солодощі, і спробував його вміст на смак. Синові пощастило, що речовина виявилася дуже пекучою, тож ковтнути її він не зміг.

Фото: ng72.ru

Наталя, архітектор: А мій чоловік якось зустрічав Новий рік у витверезнику. Було це так. Ми винаймали житло: пів будинку — наша родина, пів будинку — родина старшини з витверезника. І стояв цей будинок просто навпроти цього закладу. У нас була тримісячна дитина, тож святкувати ми збиралися вдома самі. Але прийшов сусід і заканючив: «Женю, пішли до нас. У мене дружина кумів назвала, самі жінки, хоча б одного чоловіка до компанії!» Ну, погодилися, благо, недалеко йти було. Опівночі по келиху перехилили, а потім чоловіки пішли палити — і зникли. Повернулися майже перед світом. Виявляється, зайшов сусід до товаришів по роботі, поздоровити їх. Там теж стіл було накрито, тож і посиділи в товариській компанії. А роботи в ту ніч у працівників витверезника не було, лише одного чолов’ягу прийняли: той так напідготувався до зустрічі Нового року, що заснув просто на трамвайній зупинці. Тож жалісливі перехожі попросили потурбуватися, щоб п’яничка не замерз.