Як склалося життя найелегантнішої жінки Харкова

Ровесниця століття

У актриси Валентини Чистякової українсько-російське коріння. Батько, Микола Петрович, – волжанин, оперний співак, соліст Большого театру. Мати, Параска Михайлівна, співала українські пісні. «Засинала я, – згадувала пізніше Чистякова, – дуже добре пам’ятаю, під українську пісню «Нi, мамо, не можна...».

Батько Валентини Чистякової був відомим оперним співаком. Фото із сторінки в Facebook  «Харків: люди, події, дати»

Вона народилася в Санкт-Петербурзі, дитинство провела в Москві. Атмосфера життя сім’ї Чистякових, де все дихало театром, сприяла розвитку її індивідуальних здібностей, поглядів, смаків: з дитинства Валя навчалася мистецтва співу, танцю, малювання, гри на фортепіано. Вона рано розпочинає брати участь у гімназійних виставах і починає замислюватися над майбутнім, але – спочатку війна, потім – революція. У 1918 році сім’я Чистякових одночасно з видатним російським балетмейстером Мордкіним переїжджає з голодної Москви в більш ситий Київ. У ті роки таких «культурних біженців» у Києві було настільки багато, що Хрещатик жартома називали другим Невським проспектом. У Києві Мордкін орендує для занять своєї хореографічної студії зал у тому приміщенні, де працював керований Лесем Курбасом «Молодий театр». Саме тут, на заняттях хореографією, Курбас уперше побачив Валентину Чистякову – у всій чарівності її молодості і акторської обдарованості. Це був 1918 рік. Їй було 18, йому – 30.

Читайте також: Життя і любов Леся Курбаса 

«Мавпочка», дружина Курбаса

Як писала згодом сама Чистякова: «Не знаю, чому і як сталося, що я привернула особливу увагу Олександра Степановича. Одного разу мене з ним, мабуть, з його ініціативи, познайомили. …Удвох з Курбасом ми багато й довго гуляли київськими парками і розмовляли, розмовляли». Коли Лесь Курбас привів її додому на оглядини до матері, та гірко розсміялася: «Дитина!» – такою юною, тендітною та інфантильною здалася Валентина Ванді Адольфівні. Тоді обидві жінки не припускали, що їх об’єднає спільна любов до Леся і що вони проведуть разом 30 років життя без нього.

 

Лесь Курбас. Фото: wikimedia.org

Курбас «переманює» Валентину в свій театр: улітку 1919 року вона дебютує на сцені «Молодого театру» в хорі у спектаклі «Цар Едіп». А через кілька місяців вони побралися.

Цей шлюб був по-хорошому нерівним: велика різниця у віці, життєвому досвіді, походженні. Для Курбаса Чистякова, крім чудової юної дівчини з фіалковими очима, була відмінним матеріалом, з якого він ліпив актрису для свого синтетичного театру, благо, вона поєднувала в собі всі нахили: вміла співати, танцювати, вирізнялася чудовою пам’яттю, артистизмом. Олександр Степанович ніжно називав дружину «мавпочкою», і у цьому не було нічого образливого: це було визнання натури життєлюбної і життєрадісної, сповненої нерозтрачених душевних сил. Обоє вони здавалися щасливими. І – працювали. Пізніше колега по театру, видатна актриса Наталя Ужвій писала Валентині: «Коли згадую про той час, то першу, як актрису цього театру, бачу тебе в образі Оксани з незабутнього сценічного твору «Гайдамаки», що так органічно, так художньо вивірено було поставлено неповторним, великим художником – режисером Лесем Курбасом». Починаючи з цієї ролі про молоду актрису заговорили, але Лесь Курбас був не з тих режисерів, що бачать свою дружину лише прем’єркою.

Весільна світлина. Фото: photo-lviv.in.ua 

А в 1926 році «Березіль» з усією трупою як кращий український театр переводять з Києва до Харкова, тоді столицю української республіки. Ні вони самі, ні хто-небудь інший не підозрював, що режисера і його улюблену актрису тут чекають важкі випробування.

Актриса «Березоля»

Шість років харківського життя стали для Курбаса часом творчого злету, а для Валентини – часом розквіту акторської обдарованості.

Валентина Чистякова. Фото:  kino-teatr.ru

«Березіль» здійснив справжній переворот – не тільки в українському, а й у світовому мистецтві. Театральна трупа – колектив однодумців. Режисер – учитель, завдання якого – розвинути талант акторів і донести його до публіки. А сценічні прийоми – надзвичайно різноманітні: елементи акробатики, цирку, пантоміма, буфонада, епатаж, і все це – у синтезі, гармонійному поєднанні, мета якого – донести до глядача головну ідею вистави.

Настав останній сезон 1932–1933 років. Україна впадала в кому. Уже розгромлено всі інтелектуальні ніші, у Курбаса знято з репертуару «Народного Малахія» і «Мину Мазайла». Уже вистрілив собі у скроню один з лідерів українського відродження Микола Хвильовий. Лесь Курбас ставить свою останню п’єсу – «Маклена Граса». Починається цькування: у пресі розгортається дискусія про шкоду і користь реформаторства Курбаса, за якою йде постанова: «Зняти Леся Курбаса з посади художнього керівника і директора театру «Березіль». Курбас їде в Москву, Валентина залишилась у Харкові. У грудні вони з Вандою Адольфівною збиралися в Москву, щоб разом відсвяткувати новий 1934 рік. Але 25 грудня Леся Курбаса було заарештовано.

На початку березня 1934-го Леся Курбаса перевезли до Харкова, у в’язницю на Катеринославській вулиці. Валентина Чистякова саме цією вулицею носила комусь передачі. «Березільці» здогадувалися, що Курбасу... 9 квітня 1934 року «трійка» НКВС засудила Леся Курбаса до 5 років ув’язнення у виправно-трудових таборах Казахстану, але відправили його на Соловки.

Валентина Чистякова листувалася з ним і висилала книги, він і там організував театр: на Соловках, для ув’язнених. Потім листи від нього приходити перестали. Тільки в 1957-му Чистякова отримає офіційне повідомлення про те, що справу проти її чоловіка припинено у зв’язку з відсутністю складу злочину, а ще через чотири роки – похоронку, в якій говорилося, що Курбас помер у 1942 році від інсульту. Насправді його було розстріляно під час масових розстрілів, приурочених до 20-річчя Жовтневої революції.

Без Курбаса

Валентина Чистякова зберегла себе як актрису і в повоєнні роки отримала навіть почесне звання народної артистки, була нагороджена орденами. Але гірше переживала вона життєві удари, що випали на її долю, і особливо гірко – неминучу втрату молодості, свою самотню старість (дітей у них з Лесем не було). «Я пройшла довгий «хресний шлях» думок про самогубство і, нарешті, подолала себе... Так-от! Моя маска веселості і дотепності коштувала мені дуже дорого, але вона рятувала мене від докучливих друзів!» – писала вона.

У виставі «Привиди». Фото: kino-teatr.ru

До 1959 року грала на сцені театру ім. Т. Г. Шевченка, кожен раз – з аншлагом. Заслужений артист України Борис Савицький згадував, що вона була жінкою неймовірної вроди: «На чорно-білих фотографіях того часу не видно кольору її очей. Але вони і справді були якогось фіалкового кольору, темні, але світилися. А руки, плечі, постава... Вона якось вміла перетворюватися для кожної ролі, кожного спектаклю. Заходила в грим-вбиральню задовго до початку, як тоді було прийнято, звичайною, сучасною інтелігентною жінкою, а виходила через годинупівтори стрункою, захопленою дівчиною зі світловим поглядом своїх незвичайних очей. Це – в «Євгенії Гранде». Та й в інших. Кожен жест і кожна деталь її костюма підкреслювали, що вона – жінка. Жінка ніжна, чиста, любляча. А як вона грала страждання! Немов переконувала: пристрасть може і пройти, а любов потрібно вистраждати».

Кадр з фільму «Прометей», режисер – І. Кавалерідзе. Роль Дуні – одна з трьох ролей Чистякової в кіно. Фото: kino-teatr.ru

Після того як пішла з театру, Валентина Чистякова до 1967 року викладала в Харківському інституті мистецтв. Вона померла у 84 роки: випадковий перелом шийки стегна і після цього запалення легенів убило її. Похорон був скромним: офіційний сухий некролог, прощальний театральний дзвінок... Вона так і не дізналася правди про загибель свого чоловіка.

Читайте також: Швейцарський професор з харківської глибинки