Людина, яка зробила свято: як в Україні з'явився День радіо, телебачення та зв'язку

Фото з архіва Віталія Артеменка

Про шлях до радіо

Батьки сподівалися, що їхній молодший син Віталік стане агрономом або ветеринаром – до землі ближче, та й від рідної домівки далеко не заїде: сім’я жила в селі Баранове на Валківщині. Зараз важко сказати, яку дорогу в житті обрав би юнак, якби не армія. Волею випадку тямущий хлопець потрапив служити в Німеччину, у радіотехнічні війська, яким на той час було всього десять років.

Фото з архіву Віталія Артеменка

«У 1949 році армія масово переходила з моторних на реактивні літаки, і потрібні були підрозділи, які забезпечували б посадку. Я потрапив служити на радіолокаційну станцію; моя спеціальність називалася «оператор сліпої посадки літаків», – розповідає Віталій Олександрович. – Тоді ніхто не знав, чим обертається для людського організму ця робота; по суті, на нас досліджували силу опромінення. І от до 10-річчя частини, в якій я служив, оголосили конкурс на історичний нарис. Я вирішив узяти участь – і переміг. І так захопився цією темою, що займаюся історією радіо все життя».

Все життя» – це без малого 60 років. За цей час Віталій Артеменко встиг улаштуватися на роботу в Харківський радіоцентр, закінчити заочно УЗПІ, написати понад 1000 статей з історії радіо, «витягуючи» на світ божий такі факти й події, які перевернули погляди на історію радіо професійних істориків.

Віталій Артеменко проводить навчання на Харківській приймальній радіостанції перед польотом "Восхода-2" з Олексієм Леоновим на борту. Фото з архіва Віталія Артеменка

Наприклад, у 60-ті – першій половині 70-х років вважалося, що перша українська радіостанція працювала в Києві. Віталій Артеменко переконливо довів, що українське радіо почало мовлення в Харкові і встановив усі подробиці та обставини цієї події.

«Звичайно, мені було дуже складно працювати, особливо в архівах – адже моїм місцем роботи був секретний об’єкт. Допуск в архіви мені не давали, тому я починав працювати тільки з відкритими джерелами – тобто в бібліотеках з газетами та журналами. Та й з публікаціями були проблеми – у жодній газеті Харкова мене на початку 60-х років не друкували знову-таки через місце роботи. А от у районках, де нагляд був не такий сильний, мої статті брали із задоволенням. Першою була публікація в газеті «Трибуна трудящихся» – як зараз пам’ятаю, у 1962 році. Потім була ціла серія публікацій про перші кроки радіо в районах. Звичайно, коли я в 1973 році став позаштатним співробітником Центрального музею зв’язку в Ленінграді, ставлення до мене змінилося».

Про встановлення істини

До цього моменту у Віталія Артеменка був накопичений не тільки колосальний матеріал, а й зв’язки  і знайомства – у тому числі й серед професійних істориків. Наближався ювілей українського радіо – точкою відліку тоді вважався жовтень 24-го, а місцем радіомовлення – Київ. Завдання було складним: потрібно було і лице зберегти, і правду сказати. Слід сказати, що тоді у країні вважали Днем радіо 7 травня – день народження його винахідника Олександра Попова, однак ця традиція з’явилася вже після війни. До того День радіо відзначали: 10-річчя – у січні 1924 року, 15-річчя – у березні 1940-го, 20-річчя – у грудні 1944-го.

А Віталій Артеменко в харківській газеті «Пролетарий» за листопад 1924 року  (нагадаємо, Харків тоді був столицею України) знайшов публікацію, в якій детально описувався весь процес підготовки і власне вихід першого ефіру у Харкові!  Відомий харківський історик, професор Слюсарський, з яким Віталій Артеменко познайомився, працюючи в архіві, порадив йому вчинити коректно: опублікувати дві точки зору, і свою підкріпити документами. У результаті в листопаді 1974 року українське радіо з усією урочистістю відзначило день свого народження! Остаточно цю дату закріпили завдяки публікації в «Українському історичному журналі» в 1975 році.

Під час виступу на науковій конференції. Фото з архіву Віталія Артеменка

Однак, щоб цей день став професійним святом всіх радійників, знадобилося ще цілих 20 років і сила-силенна клопоту. Було всяке, навіть погрози звільнити з «вовчим квитком». Проте в липні 1994 року Віталій Артеменко відправив лист на ім’я тодішнього Президента України Леоніда Кучми, в якому обґрунтовував необхідність установлення нової дати професійного свята. Цю пропозицію було підтримано «у верхах», де Віталія Артеменка вже добре знали. 11 листопада Президент видав Указ «Про день працівників радіо, телебачення та зв’язку», в якому датою свята стало 16 листопада.

Про особисте  і суспільне

40 років Віталій Артеменко очолював найбільшу в Європі Харківську приймальну радіостанцію. Він – почесний радист СРСР, його ім’я – серед кандидатів і докторів наук – значиться у програмах численних наукових конференцій. Він очолював секцію історії при Харківському обласному правлінні науково-технічного товариства імені О. С. Попова і працював, працював, працював... «Звичайно, недодав я сім’ї... недолюбив, не додивився: робота, а після роботи – по архівах і бібліотеках. Дружина бурчала, але терпіла», – зітхає він.

«Після армії вирушив я відпочити-підлікуватися на Чорне море, у Краснодарський край. Якось удень вийшли з приятелем на берег моря, бачимо: човен стоїть пустий. Ну ми вирішили покататися. Не було нас кілька годин. Повертаємося – а на березі вже міліція, і дівчина бігає: мовляв, човен в океанографічної станції «увели». Почав я вибачатися... З’ясувалося, що вона теж харків’янка – після закінчення гідрометтехнікуму її розподілили на цій станції працювати. Проговорили ми... три доби, а потім вирушили в загс – заяву подавати. Ось – 56 років разом. Дочку виростили...».

Цього року Віталію Артеменку виповнилося 80 років. Він і далі працює. «Це як хвороба, – каже він. – Я до цієї справи просто душею прикипів... змусити працювати так неможливо». Свій архів – усе, що він зібрав з історії радіо – Віталій Олександрович тримає у зразковому порядку. «У мене кожний факт підкріплений документом», – каже він, витягуючи з файлу, підшитого в товсту папку, чергову виписку з документа. Дослідник, що  фактично створив історію  українського радіо, блискучий оповідач і відмінний журналіст – він, як і колись, мріє про книгу, в якій хотів би зібрати й узагальнити всю інформацію, яку скрупульозно збирав понад півстоліття. «От якби до 100-річчя українського радіо видати», – зітхає він...

Читайте також: Творець «Пригод капітана Врунгеля» та «Острова скарбів» завжди був своїм і серед дітей, і серед дорослих