Історія Харкова: як пропонували вирішити долю Усікновенського кладовища

Питання стояло руба. Досвід перетворення кладовища на парк у Харкові вже був – достатньо згадати історію відкриття у 30-ті роки великого парку, який зараз називається парк Машинобудівників. Він виник на місці Кирило-Мефодіївського цвинтаря. Але мало кому відомо, що харківські пам’яткоохоронці пропонували дещо інший варіант.  

Газета "Соціалістична Харківщина" в № 172 від 1 вересня 1971 року надрукувала статтю тодішнього голови  правління обласної організації Товариства охорони пам’ятників історії і культури М. Работягова під назвою "Їх імена – в пам’яті харків’ян", в якій пропонував наступне: 

"Кожна країна і кожне місто мають свої місця, глибоко шановані народом. Серед них – кладовища, де поховані наші предки: герої-патріоти, революціонери, видатні вчені, працівники культури і мистецтва. Харків по праву може пишатися багатьма земляками, захованими на першому кладовищі, що міститься між Пушкінською вулицею і вулицею Артема у чудовому зеленому масиві. Назвемо хоча б деяких з них. Це – артистка Є. Кадміна, жінка незвичайної долі, яку Луначарський називав «кометою дивної краси». Ій присвячували свої твори А. Чехов, І. Тургенєв, О. Купрін. В одному ряду з цією могилою похований М. Кропивницький – чудовий драматург, засновник першого українського професійного театру і невтомний пропагандист української культури у Моск­ві і Петербурзі, де спектаклі його театру йшли з величезним успіхом. Далі – могила професора Харківського університету О. Потебні, праці якого друкувалися в Росії і за кордоном. Майже біля самого входу на кладовище лише кілька років тому встановлено пам’ятник К. Соленику – українському актору, другу і однодумцю Тараса Шевченка. Трохи вище могили О. Потебні лежить важка чавунна плита (на жаль, розбита) з написом: «Гулак-Артемовський». Україн­ський письменник початку ХІХ століття був професором історії, а згодом – ректором Харківського університету.

Читайте також: Як у Харкові почали будівництво нового театру та універсаму

На алеї, що йде від входу на кладовище з вулиці Артема, височить пам’ятник дійсному члену Академії наук УРСР Д. Багалію, відомому історику і громадському діячу. Поблизу – пам’ятник М. Синельникову з написом: «Другу акторів, вчителю і режисеру. Всеросійське театральне товариство». Трохи далі – могила генерал-полковника артилерії Г. Зашихіна, що відзначився в боротьбі з фашизмом. Неподалік похований живописець, професор Харківського художнього інституту М. Бурачек.

На нашому кладовищі знайшли вічний спокій видатний художник класичного українського живопису С. Васильківський, талановита просвітительниця Х. Алчевська, її син оперний співак І. Алчевський. У цьому ж склепі заховано доктора архітектури, дійсного члена Академії архітектури СРСР О. Бекетова, який створив більше 50 проектів чудових споруд у Харкові. Тут ми зустрічає­мо імена академіка лікаря-психіатра О. Ющенка, професора університету Д. Синцова, знаменитого ученого-етнографа М. Сумцова і багатьох інших.

Ми назвали прізвища людей, що становлять гордість нашого міста, не тільки заради того, щоб поновити їх у нашій пам’яті. Там, де вічно спочиває їхній прах, необхідно створити меморіальне кладовище, куди слід перенести і пам’ятники, братні і окремі могили, які нині руйнуються, розкидані на території всього кладовища. Меморіальне кладовище доцільно запроектувати у районі, де поховано більшість видатних ­діячів, а все навкруги зробити парком.

Правління харківської організації Українського товариства охорони пам’ятників історії і культури вважає потрібним перетворити кладовищенську церкву у меморіальний музей історії та культури, де зберігатимуться матеріали про життя і діяльність кожного із захованих на меморіальному кладовищі. При музеї слід організувати лекторій.

Сподіваємось, що виконком Харківської міської ради депутатів трудящих підтримає ініціативу нашої громадськості і Товариства охорони пам’ятників".