Гліб Лозино-Лозинський і його «Буран»

Космодром Байконур. 15 листопада 1988 року. На старті – перший радянський багаторазовий комплекс «Енергія-Буран». Позаду – 12 років напруженої роботи сотень людей. Хвилюються всі: 17 днів тому запуск не вдався. Тепер отримано штормове попередження. Нарешті рішення щодо пуску прийнято. О 6 годині 00 хвилин за московським часом «Енергія-Буран» стартує. Попереду – 2 витки навколо Землі за 206 хвилин польоту і найскладніше – посадка.

Фото: slaviza.ru

Деталі підготовки цього польоту будуть розсекречені через кілька годин, коли «Буран» повернеться на Землю. Тоді ж стане відомо ім’я головного конструктора планера «Бурана» – Гліба Євгеновича Лозино-Лозинського. І журналісти будуть з’ясовувати: хто він і як прийшов у космонавтику.

Паротехнік з дворян

У 1909 році в Києві у дворянській сім’ї Лозино-Лозинських народився син Гліб. Батько, присяжний повірений, дав хлопчикові хорошу домашню освіту. Щоправда, щоб отримати документ, Глібу довелося закінчити профтехшколу. Отримавши спеціальність слюсаря, у 1926 році він відправляється у столичний Харків – здобувати вищу освіту.

Як місце навчання батько обрав для нього механіко-машинобудівний інститут, створений на базі Харківського технологічного. Гліб вступив на факультет паросилових установок, хоча шістнадцятирічному хлопцеві найбільше хотілося займатися енергетикою або проектувати промислові підприємства. У 1930 році він отримує диплом за спеціальністю «Паротехнік» і розподіл на Харківський турбогенераторний завод.

Турбінний тоді тільки будувався, і Гліб Лозинський бере участь як інженер-розраховувач в опрацюванні першої вітчизняної парової турбіни великої потужності, викладає на курсах підвищення кваліфікації для робітників і розробляє нову методику розрахунку турбін. У 1932 році йому пропонують перейти на роботу в Харківський авіаінститут. Цей момент виявився поворотним у його долі. Лозинський влаштовується на кафедру моторобудування і працює над створенням паросилової установки небаченої як на ті часи потужності для бомбардувальника Туполєва.

Тут, у ХАІ, Гліб Лозинський знайшов не тільки цікаві наукові теми, друзів, однодумців, а й своє кохання. Її звали Олена. Молода подружня пара оселилася на території інституту, у будиночку для працівників. Незабаром у них народилася дочка Ірина.

Фото: buran.ru

З Мікояном

На початку 1941 року Лозинський із сім’єю перебирається до Києва – йому запропонували роботу на київському авіазаводі. А через півроку почалася війна, і його евакуюють у Куйбишев. Там Лозинський зустрічається з Мікояном і влаштовується на роботу в його КБ. Наступні 35 років його життя буде пов’язане з цим конструкторським бюро і літаками МіГ. Тут повною мірою розкриваються його талант конструктора, організатора і дивовижна здатність – бути на передньому краї інженерних вишукувань, в епіцентрі розробок принципово нових прийомів і підходів.

У 1950 році МіГ-17 досяг швидкості звуку в горизонтальному польоті. Він був оснащений двигуном з першою вітчизняною форсажною камерою, розробленою Лозинським. Потім була робота з МіГ-19 – першим у світі серійним надзвуковим винищувачем – і Міг-21 – кращим винищувачем свого часу. За роботу над ним Лозино-Лозинському, який став уже заступником головного конструктора, присуджено в 1962 році Ленінську премію. У 1971 році його було призначено головним конструктором надзвукового перехоплювача, і через чотири роки МіГ-25 здійснив свій перший політ, а Глібу Євгеновичу за його розробку присвоюють звання Героя Соціалістичної Праці з врученням ордена Леніна.

Крок у космос

Паралельно ЛозиноЛозинський починає розробляти космічну тематику. У 1965 році в КБ Мікояна почалася робота над військовою програмою «Спіраль», що передбачала доставку на орбіту багаторазового пілотованого космічного літака не за допомогою ракети, а гіперзвуковим розгінним літаком.

Лозинський, ставши головним конструктором системи «Спіраль», проектує космічний літакперехоплювач. Але в самий розпал роботи Сполучені Штати оголосили про початок створення своєї багаторазової системи «Спейс-Шаттл», у якій використовувалася ракета. Брежнєв зажадав розробки «симетричної відповіді». Роботи за темою. «Спіраль» згорнули.

Симетрична відповідь

12 лютого 1976 року секретною постановою ЦК пропонувалося розпочати роботу над радянським «шаттлом». Для цього було створено НВО «Блискавка», генеральним директором і головним конструктором якого було призначено Лозино-Лозинського.

Працюючи над «Бураном», він, як і раніше, мріє про авіакосмічну систему, що виводить на орбіту літак за допомогою гіперзвукового лайнера – адже це набагато дешевше, зручніше й безпечніше.

Увесь цей час Лозино-Лозинський не поривав зв’язків з Харковом. Він приїжджав сюди до родичів погостювати, а колег по ХАІ залучав до роботи над «Бураном».

І от – Байконур, 15 листопада 1988 року, 9 година 20 хвилин. У супроводі МіГ-25 «Буран» заходить на посадку – цілий і начебто неушкоджений. Раптом замість того, щоб приземлитися, 80-тонний корабель розвернувся вбік, зробив петлю – і тільки після цього сів, випередивши розрахунковий час на одну секунду й відхилившись від осьової лінії всього на 3 метри. Постраждала тільки обшивка – відвалилися 5 керамічних плиток. Це був перший і єдиний політ «Бурана».

Фото: buran.ru

Глібу Лозино-Лозинському судилося прожити ще 13 років. Йому довелося побачити, як його дітище – «Буран» – перетвориться на іграшку; як будуть згортатися космічні програми. Але він уперто продовжував працювати й вірив, що майбутнє людства – там, у космосі, що майбутнє космонавтики – у крилатих апаратах. Люди, які добре його знали, кажуть, що він володів даром передбачення. І ще – що він випередив час, у якому йому випало жити...

Читайте також: Як у Харкові започаткували традицію проводити передноворічний ярмарок