Чотири кохання Миколи Лисенка
У 1842 році в селі Гриньки Кременчуцького повіту Полтавської губернії в родині полковника Орденського кірасирського полку Віталія Лисенка народився син, якого назвали Миколою. Нащадок знатного козацького роду, Микола Лисенко проніс свою «українськість» через усе життя, перетворивши її на служіння українській культурі. Саме Микола Лисенко став творцем української національної музичної школи й автором 10 опер на національну тематику.
Але це буде потім, а поки хлопчик ріс, як росли багато його однолітків. «У дитинстві шибеник, зірвиголова був, яких мало, – розповідав багато років по тому «дядько» хлопчика Созонт. – То, дивишся, на леваду втече, то в погребі сховається, так що до вечора шукаєш. Зате як з’являться в селі нашому музиканти – не впізнати дитятка. Весілля чи свято, а воно заб’ється в саму гущу, ближче до музикантів, слухає...» Мати хлопчика, Ольга Єреміївна, отримавши чудову освіту (вона була випускницею престижного Смольного інституту та непоганою піаністкою), з усіх сил заохочувала в сина інтерес до музики. Вона купила хлопчику піаніно й почала давати уроки музики. Уже в 10 років Лисенко написав свою першу польку, а в 11 його віддали вчитися до французького пансіону в Києві.
Харківська юність
Для отримання якісної освіти батьки Ніколеньки обрали не Полтаву (Полтавський дворянський пансіон вони визнали за «вульгарний мужицький хлів»), а Харків. По-перше, 2-га чоловіча харківська гімназія славилася своїм високим рівнем викладання, а по-друге, у Харкові жив далекий родич сім’ї Лисенків – професор мінералогії Харківського університету Никифор Борисяк, який погодився за 700 рублів на рік (до речі, дуже солідні на ті часи гроші) поселити в себе племінника.
Так 12-річний хлопчик у супроводі вірного «дядька» Созонта опинився в Харкові. Саме в Харкові молодий гімназист, який дуже серйозно займався музикою, вперше відкрив для себе Бетховена і Моцарта. Він продовжує серйозні заняття музикою – з кращим на той час музикантом Харкова Миколою Дмитрієвим, інший учитель, чех за національністю, Вильчек ознайомив хлопчика з музикою Шопена. Цей композитор настільки полюбився юному музиканту, що Микола виступає з творами Шопена на званих вечорах. Він доволі швидко стає популярним виконавцем і в середовищі харківської інтелігенції, і в багатих домах – у тому числі й у домі громадського музичного діяча Юрія Голіцина, сина того самого Миколи Голіцина, якому Бетховен присвятив одну зі своїх увертюр і три струнні квартети.
У вільний час підліток ходить у театр – причому під страхом виключення з гімназії: у ті часи вважалося, що театральні вистави погано впливають на молодь. Одна з вистав називалася «Наталка Полтавка». Через багато років композитор Микола Лисенко напише оперу з такою самою назвою...
У 1859 році, закінчивши із золотою медаллю гімназію, Микола Лисенко вступив на природничо-науковий факультет Харківського університету. Одночасно він продовжує концертну діяльність, причому з успіхом. Якось після віртуозного виконання ним творів Шопена одна харківська аристократка в пориві захоплення зняла із себе дорогу золоту брошку із самоцвітом і приколола її на груди Лисенка зі словами: «Юначе, прошу прийняти це як нагороду за вашу майстерність, яка захопила мене!» Однак через рік хлопець покидає Харків і переводиться в Київський університет. Причини такого вчинку історія замовчує. Але відомо, що в Харківському університеті в середині 1859/60 навчального року почалися арешти й обшуки. Першим серед заарештованих був однокурсник Лисенка Заводський, у якого знайшли збірку творів Герцена. Підозрюваних у неблагонадійності було понад сотню. Може, тому юнак поспішив перевестися в інший університет, як то кажуть, «від гріха подалі», а може, це просто було пов’язано з переїздом усієї сім’ї до Києва.
Перше кохання і перший шлюб
Улітку Микола Лисенко проводив час на батьківщині разом зі своїм троюрідним братом Михайлом Старицьким (так-так, тим самим, який згодом написав «За двома зайцями»), який рано залишився сиротою і виховувався в домі в Лисенка. У них було багато спільного: спільні етнографічні «експедиції» – походи полтавськими селами, записи народних пісень і... кохання до дівчини на ім’я Текла. Але друзі домовилися забути про неї, щоб не посваритися. Через деякий час Старицький одружився з молодшою сестрою Лисенка, а Микола закохався у свою троюрідну племінницю Ольгу О’Коннор. Ірландка за національністю, вона мала чудове сопрано й ефектну зовнішність. Вони повінчались у 1868 році.
Микола Лисенко з дружиною Ольгою О`Коннор під час навчання в Лейпцигу. Фото з www.natali.ua
Два роки після закінчення університету, які Микола Лисенко провів у ролі мирового посередника, переконали юнака в тому, що його шлях – це музика. Разом з дружиною він їде в Лейпциг, вчитися у кращій в Європі консерваторії. Ольга бере там же уроки вокалу. Два роки в Лейпцигу, відмінні характеристики викладачів, позитивні відгуки у пресі – і Микола Лисенко повертається додому. Він мріє не стільки грати чужу музику, скільки створювати власну, українську. Однак постановка першої опери – «Різдвяної ночі» за гоголівськими творами (партію Оксани в ній співала його дружина Ольга), попри захоплення київської публіки, самому композитору задоволення не принесла. Він вирішив, що мало знає про оркестровку, і знову сів за парту. Цього разу він стажується в Петербурзькій консерваторії по класу оркестровки в Миколи Римського-Корсакова. Там і з’явилися на світ перша українська фортепіанна рапсодія, два полонези, концертний вальс і фрагменти опери «Маруся Богуславка».
Композиторський успіх Миколи збігся із сімейною драмою: у Ольги виявилися проблеми з голосом, більше вона співати не могла, перейшла на викладацьку роботу, але й це було не все. У жінки діагностували душевну хворобу; вона не могла мати дітей – і це було, мабуть, найстрашнішим...
І знову Ольга
У 1878 році Микола Лисенко обійняв посаду викладача по фортепіано в Київському інституті шляхетних дівчат. Під час концертів у Чернігові композитор познайомився з Ольгою Липською. Захоплена талантом Лисенка, дівчина приїхала до Києва, щоб бути його ученицею. Того самого року вона стала його цивільною дружиною: розлучитися Микола Лисенко не міг – шлюборозлучні процеси були справою надзвичайно складною. Крім того, один з колишнього подружжя позбавлявся права викладати, але саме уроки давали обом гроші на прожиття: твори композитора, які мали величезний попит у виконавців і публіки, купували в нього мало не за дарма й на дуже невигідних умовах. Ольга Липська прожила з Лисенком два десятиріччя. Забувши про свої особисті інтереси, вона повністю присвятила себе чоловікові. Композитор називав її своєю правою рукою і «генеральним писарем війська Лисенкова».
Композитор з Ольгою Липською та дітьми. Фото з www. ukrinform.com
За цей час Лисенко став відомим і створив свої найкращі твори, присвятивши при цьому своїй законній дружині одинадцять мелодій, а цивільній – жодного рядка. Ольга частенько відчувала себе забутою тінню; навіть щоб народити дітей, їй доводилося виїжджати з Києва.
Ольга Липська народила композитору сімох дітей, але вижили тільки п’ятеро. При останніх пологах, у 1900 році, вона померла. А законна дружина на прохання Лисенка офіційно усиновила всіх його дітей, хоча жодної участі в їх вихованні не брала.
Останнє почуття
У 1904 році здійснилася нарешті мрія Миколи Лисенка про створення національної школи, де могла б навчатися талановита молодь. Музично-драматичну школу, яка прийняла восени перших студентів, було відкрито на кошти, зібрані друзями маестро для видання його творів і купівлі дачі. Для школи Лисенко орендував невеликий одноповерховий будинок з мезоніном на вулиці Велика Підвальна, 15, укомплектував необхідними інструментами, запросив викладати кращих педагогів. Головним завданням закладу Микола Віталійович вважав виховання акторів і музикантів для української сцени. Уже в перший рік у школі навчалося більш ніж 300 учнів. Вона не мала ніяких дотацій і працювала тільки за рахунок плати за навчання. Школа стала першим українським навчальним закладом, у якому можна було здобути вищу музичну й театральну освіту.
А ще через два роки композитор зустрів своє останнє кохання. Її звали Інна Андріанопольська. Вихованці Київського інституту шляхетних дівчат було всього сімнадцять, коли вони познайомилися. Інна була його ученицею, і 64-річний композитор знову відчув себе юнаком – настільки гарячим, світлим і радісним було це почуття. «Кидаюсь, не знаходжу місця собі, кусаю губи, задурюю голову чимось іншим, не допомагає, лізе у стулені очі любий образ, і знову з ним радість і мука кохання...» – пише Микола Лисенко. Однак батьки дівчини були проти їхніх стосунків і відправили дочку подалі від столиці – викладати музику у провінцію. Але епістолярний роман вчителя та учениці тривав. «Музо моя», «голубко моя», «серденько моє» – називає її в листах Лисенко.
Микола Лисенко та Інна Андріанопольська. Останне фото закоханих, 1910 рік. Фото з www.fc.ua
Одного похмурого листопадового дня 1912 року Миколі Лисенку, збираючись на заняття у школу, стало зле – дуже заболіло серце. Через 20 хвилин його не стало. За спогадами його сусідки Олени Пчілки, у той момент у нього було здивування на обличчі: смерть стала для нього несподіваною «гостею».
Читайте також: Велика Малая. Правила життя найвідомішого харківського кардіолога
Як громадянка Британії вирішила жити на Харківщині: історія кохання на війні
Від Гоголя до Чернишевського, або Як доля пов`язала Харків з життям відомого письменника
Містична жінка Андрія Вознесенського, або Як народився хіт з «Юнони та Авось»
Том Генкс, коронавірус та кохання, що здатне перемогти будь-яку хворобу