Без млина, як без рук. Хронограф, 1946 рік

Зараз нема цього. У вітродвигуні поламалися крила. Їх можна було полагодити, та правління артілі замість ремонту дозволило його зовсім розібрати. Вали і шестерні віддали сусідньому колгоспу*, а млиновий камінь-п’ятерик – іншому колгоспу подарували. Тепер у сусідів млин є, а ми до них молотити їздимо. 

Мабуть, наші керівники думають, що так вигідніше. А ми думаємо не так. Тому що в селі не стало свого млина, появилося багато ручних «млинків», які забирають і час, і силу людську, без млина в колективному господарстві не обійтися. Часто треба молоти зерно для колгоспної худоби, адже ферми у нас зросли. Маємо 68 голів великої рогатої худоби, 32 свиней, 155 овець, 11 коней.
Варто подбати і про свою циркулярку. Яка користь від неї, видно хоча б з того, що за п’ять місяців цього року за розпилювання дощок наш колгосп заплатив сусідам майже 15 тисяч карбованців.

Бажання колгоспників таке: мати свій млин, свою циркулярку та ін. Силу вітру використати по-хазяйському. Над цим і повинні задуматись наші керівники, а з району та області допомогти їм.

Макар Калениченко, Микола Постольник, Гаврило Міняйло,
колгоспники сільгоспартілі ім.* Дергачівського району.

*Назву не вказано згідно з виконанням законів про декомунізацію.

Інна Можейко